Она - человек, ее душа полна порывов и страстей… И все-таки, кто они, ангелы? Они стремятся… а к чему они, собственно, стремятся?… Помогать людям, творить добро, страдать. Да, именно страдать, видя, как алчность и злоба губят то, что ангелы создают… Но в раю страдания невозможны! Тогда в чем предназначение ангелов? Они не страдают, теряя созданное, принимаясь за его воссоздание? Как и все в этой жизни - все всегда возвращается на круги своя, повторяясь снова и снова, бесконечно долго… А может, это и есть предназначение ангелов? Может, они хранители времени и так проходит их бренное бытие? … Они не любят, не чувствуют, не плачут, но они счастливы?… Ее разум не мог охватить всех этих странных, по-детски простых, бесконечных вопросов и ответов. Может ли вообще человеческий разум это постичь? А вдруг они наблюдают сейчас за ней? О чем они думают? И думают ли? Их существование бесконечно и безмятежно, но ради чего? Что дает им такую жизнь? Где находят они свой покой? Она огляделась… Природа. Да, этот мир, который сейчас окружал ее. Он также загадочен, также непостижим… Значит, ангелы везде, они все видят и всегда сопровождают человечество с его извечной глупостью …они, ангелы…

Два мальчика видели, как
К ним ангел небесный влетел на чердак.
Мальчики кинулись втайне от всех
По пожарной по лестнице вверх…
Два мальчика влезли в окно:
Там пыльно, там нет ни души и темно,
Только шагах в четырёх от угла
Там белеют два снятых крыла…
Да, мальчики, да!
Ангелы – не навсегда.
Но красть – это грех,
Крыльев не хватит на всех…
Им хочется в небо взлететь,
А нужно всего-то, что крылья надеть,
Но не посмели, учили не зря
Их, что есть в мире слово «нельзя».

Два мальчика выросли и
Путями различными в жизни пошли.
Один стал бандитом, другой стал ментом,
И каждый жалеет о том…
Да, мальчики, да!
Ангелы – не навсегда.
Но красть – это грех,
Крыльев не хватит на всех…

(с) Ю.Буркин

Мій Янгол вмер...
Зайшов додому, втомлено зачинив двері.Сумно озирнувся навколо.Зняв старі натружені крила, розгублено всміхнувся, засмучено-ніжно провів пальцями по пір’їнках, охайненько склав їх в кутку - може, комусь знадобляться.Підійшов до прочиненого вікна і зробив такий звичний крок вперед...

Незавершене 3

Мовчання прокльонами дише,
Крізь ночі - без чорного білі,
До неба волаючи з тиші
Кімнати... Самотності тіні

Малюють віконні портрети
У спалахах мокрої зливи...
Ідуть в небуття силуети...
Мій Янголе... Де твої крила?

Спасибо :)Приятно читать хорошие отзывы.

П.С.Там есть такое окошечко, где можно ввести имя, что не оставаться анонимом ;)

Мой ангел сегодня счастливый. Вчера он так устал,что уснул на лугу среди ромашек, накрывшись крылом.Наверное ему снилось что-то очень приятное - шум прибоя, розовые облака, запах размореной крымским солнцем акации, улыбающиеся малыши и ванильное мороженое, дождь и потрескивание дров в камине...или что-либо ещё такое же приятное.
А на заре первый лучик утреннего солнышка попал на лист серебристого тополя и отразился солнечным зайчиком, который пробрался поб белое крыло и разбудил Ангела.
Вот он идет, почти не касаясь земли, сверкая ослепительно-белыми крыльями, улыбаяи миру, умытому росой.Пропрыгал нарисованые на асфальте неизвестной детской рукой классики, закружил тополиные пушинки, поправил свечки каштанов, растворил в воздухе аромат цветов, выпустил ласточек в небо.
Заметив, что я за ним наблюдаю, он сказал, что это все для меня в подарок -Первый Летний День, яркий и солнечный
(с)Анна-Асмера

Кінець світу настане тоді, коли останній янгол перетвориться на людину...
Коли він зніме свої крила та закине їх на антресолі свого життя...
Коли наводячи лад удома, тихо лаятиметься про себе на пір’їни, що інколи кружлятимуть свій вальс кімнатами...

Світ загине, коли зникнуть люди, котрих ми любимо. І не тоді, коли вони перейдуть на той берег ріки життя, а коли ми їх виженемо з власних сердець.
Коли десь всередині наших душ зламається той стрижень, до котрого її прип’ято... Коли біль спалахне нейтронним вибухом та випалить наше внутрішнє «Я»... Коли сірим дощем сліз змиє останні паростки Віри, Надії та Любові...
Коли нас зрадять, а ми проковтнемо цю гірку пігулку життя, запивши її солоденьким сиропом: «Таке життя»...

Цей світ загине, бо крила останнього янгола вже знято... Але ще залишився один-єдиний шанс - допоки ті крила ще не на смітнику, а колишній янгол, зчепивши зуби, лаятиметься на самотні пір’їни...

(с) Volodymyr

Кажуть,що в кожного з нас є особистий крилатий охоронець -невидимий Янгол.Знаєш, мені здається, що я бачила сьогодні саме його -мого сумного Янгола.
Я прокинулася, почувши легеньке шурхотіння крил, але відкривши очі побачила лише пір’їнку на ліжку.Відчувала його присутність близько-близько - серед квітучого бузку, у весняному вітерці та серед хмаринок. Мабуть, він хотів зі мною поговорити, але не наважувався навіть показатися на очі.
А потім...Він рішуче увійшов до кімнати, трохи перечепившись за високий поріг, підійшов до мого робочого столу, нахилився над букетиком конвалій, глянув мені у вічі і сумно посміхнувся, ніби перепрошуючи.
Янгол нічого не казав -просто сів за сусідній стіл, дивився на мене, як працюю.Час від часу я озиралася на нього.Янгол був якийсь сірий, засмучений, втомлений із сумною посмішкою.Він відмовився від кави і проводив мене не зустріч.
Я примітилі, що він став біліший, коли я взяла Друга за руку і посміхнулася.Янгол підійшов до мене, прогрнув крилом, прошепотів «Щасти тобі, Сонечко!» і, поцілувавши, полетів у Небо...
Цікаво, про що він думав?
Що він хотів сказати?
Щасти і тобі, мій Янголе.У нас з тобою все буде добре на порозі нового життя.
Я обіцяю

(c)Anna-Asmera

На боці кудлатої хмаринки
Сидять вони пліч-о-пліч
Поряд сидять і розмовляють
Ангел Дощу і Демон Дощу

Зібралися собі побалакати
Так, ні про що, про життя...
Поки дощ омиває лагідно
Стомлене запилене місто

Два друга, обійнялися і мовчки...
Посміхаються внизу заквітлим
Каштанам і тюльпанам
І геть змоклим дівчаткам

З краю Демон розправив крила
І гордо крилами гострими
Пір’їнами синьо-сталевими
Крає небо і небо плаче

На сірій хмаринці мандрують
Сумно... Бо коли та розтане
Темний мусить додолу летіти
Світлий на веселці гойдатиметься

Ангел плаче прозорими крилами
Небу боляче, другу боляче...

Засміється зухвало сонечко
Й вколить Демона в вухо променем...

Він всміхнеться сумно товаришу
Підморгне... Дощ закінчився...

(с)Гелена

А тепер, любі мої Янголята, зручніше вмощуйтесь на пір’їстих хмаринках, закривайте оченята і засинайте. Я розповім вам давню легенду про Сонячного Янгола.
Жив собі колись Янгол, він завше був усміхнений, добрий та лагідний... - до речі,може, то була вона, але ж кажуть, що Янголи не мають статі...-і від цієї посмішки, любові до життя, оптимізму його ( а . може, її..най вже буде «він», як почали) великі прила завше світилися, блищали, преливалися, немов Сонце -його було видно здалеку, всі помсіхалися, коли бачили це сяйво. Тому його ц прозвали Сонячним.
Але одного разу повз його хмаринку пролітав інший Янгол -Хамелеон. Він привітно озвався до Сонячного, посміхнувся...Стрепенулося серденько Світлого - ніхто ще, ніколи не освічувався йому в коханні, - і він закохався в Хамелеона з першої миті
Та й звідки йому було знати, що в словах Хамелеона правди нема, що їх кохання холодне, ілюзорне, нечесне, несправжнє? Сонячний був довірливий, молодий і несамовито закоханий. Не знав, що він не перший такий.
Зі слів створив ілюзію, повірив, що Хамелеон живе на хмарах, вищих за Богові. Ілюзорний став для нього всім - навіть Богом.
І якось Сонячний вирішив навідати своє кохання. Він підіймався все вище й вище, але ніяк не міг знайти омріяну хмаринку, про яку стільки чув від Хамелеона.
Бог побачив це, пробачив йому кохання до ідола, поклоніння та погордість...Кажуть, що то Бог змилувався над своїм улюбленцем -бо метнув блискавку, що розтрощила усі ілюзії.
Янгол падав.він падав довго у темряву, невідомість, біль, страх...Дрібні скалки ілюзій осипалися дощем, переливаючись у місячному промінні, різали його крила...доки один великий уламок не відтяв їх...Кров заюшила білі одіяння Янгола, сльози - обличчя.
Сонячний не відчував болю втрачених крил, йому боліло серце, плакала душа.Вперше за життя. Йому хотілося померти.
Кажуть, що Бог змилувався вдруге -подарував йому довгий сон, без болю й сновидінь,а також подарував Друга, що став на варті спокою.
Кажуть, що коли Янгол прокинувся, у нього лишилися лише спогади.Він просто прокинувся іншим. Навіть Богові не під силу було стерти біль з його пам’яті, з душі. Біль лишився, тихий, майже непомітний у душі - тепер він сумом відбивається на посмішці та в очах. Так-так, він знову став посміхатися
Але ніхто вже не називав його Сонячним, бо ж і не здогадувалися, що він колись сяяв, що літав
Кажуть, він і зараз блукає десь на хмарах, серед Янголів, блукає й по землі - серед людей...

Не повторюйте його шлях, Янголята мої
Кохайте й будьте коханими
Будьте щирі, відверті, чесні та щасливі
Не закривайте свої серця перед Друзями

Спіть, Янголята мої любі, спіть солодко... І не питайте мене, де мої крила...


(с)Anna-Asmera

Твій янгол сьогодні мертвий.
Як в двері пішов у вікно…
І крил не розкрив, бо був впертий
І йшов він до цього давно.

Твій янгол не встане більше.
Лежить, не підійме крил.
Для тебе то є найгірше,
Лишає останніх сил.

І ти підійдеш та заплачеш,
З останніх ти сил закричиш,
За все, що було пробачиш
Й сльозою його воскресиш.

(c)Bis

А ще була така історія – жив собі янгол, про якого всі казали, що він Чорний, і навіть якщо він намагався комусь допомогти, подейкували, що це неспроста і за цим криються якісь темні думки та наміри.
Через це люди обходили Чорного янгола десятою дорогою, а Білі янголи просто не звертали на нього уваги – вони летіли пити коньяк „Коблево”, після чого висмикували пір’я зі своїх білосніжних крил, залишали його біля порожньої пляшки на втіху наївному виноробу та вирушали „продовжувати банкет” в інше місце...
А Чорний янгол сидів тихенько на старому підвіконні, і від смутку та самотності його крила були сірими і важкими... І вже ніхто не міг сказати, якими вони були спочатку – чорними чи білими....

(c) Kristy

Там, де місце для неба, де хмари та дим,
Де літає надія, де янголів дім,

Тінь лише промайнула... Та якого крила?
Може Боїнга? Янгола тінь та була?

Вам скажу те, що знаю - чорний янгол летів.
Може від смогу? Чи просто хворів?

Та, ні! Він з Лос Анжелу й всяк його знає -
Літає, співає, собі, "Light my Fire"

(с)Bis

Из Ю. Андруховича

Этюд с воронами

В этом мире столько ирреального
мы земную ищем все основу
пиво декабря у кафедрального
серый день мурлычет босса-нову

оттепель слезой летит над городом
и предела нет реке автобусной
в наших кружках глиной разрисованных
горькая печаль-янтарь налоговый

Этого тепла с тобой мы жаждали
вымерзшей лозою винограда
вороны на фронтоне квази-ангелы
обсуждают новости из ада

Тает снег в котором точно взвешены
соль песок параметры бессилия
с воздухом дыхание перемешано
а над нами снова реют крылья

перевод (с) Odvis

Закохана в Ікара

***
Мій друже…
Знаєш?
Ти рослиноангел!

Коли ти розгортаєш наді мною свої крила, коли вони шурхочуть ніжно і мої боки лоскочуть, і пір’я тане на моїй гарячій шкірі. –
Я дуже люблю так…
І віриться, що ти таки живеш під сонцем, чи просто тягнешся до нього, чи повертаєш ти своє лице на Захід, коли світило горнеться до трав за обрій. –
Мій любий квіткоангел…


***
Мій друже…
Знаєш?
Ти таки людина!

Й це – найвеличніше і найпотворніше, що є у тобі. Сміливий і нахабний, і не маєш Бога в серці. Летиш нестримно вгору. –
Сонце спалить крила…
І безпорадно ноги лиш стирчать із піни моря, й розносить вітер пір’я з залишками воску. Ти брейгелівський безпорадний ангел. –
Таким люблю тебе, Ікаре!

(c)Гелена


Мій янгол сьогодні добрий. Його незрячі очиці
Задивлені в синь небесну і позолоту бань.
Забув про облізлі щоки, відбитий шматок ключиці,
Про те, що давно вже не янгол, а потворний старий горбань.

Сьогодні мій янгол добрий. Та завтра прийме команду -
І погляд суворий зверне на того, хто йде внизу,
І випустить з рук камінних обридлу важку гірлянду,
І звільнить себе назавжди, і зронить на тлін сльозу.

А потім поважні райці, розглянувши стан балконів,
Вирішать лад навести, рішуче і до кінця.
І прийде дядько із ломом, і вдарить його у скроню,
І перетворить на порох Господнього післанця.

(с)Сумна

І. Двір
Бетонна шахова дошка
Земля, залита цементом
Прямокутні будівлі довкола
Вгорі – клаптик синього неба

Сонячні музи у місті
Хмари і голуби білі
Таємним життям в високості
Живуть разом із ангелами

На жовту цегляну стіну
Сусідні будинки кидають
Сірі цементні тіні

Якби була художником
То фарбами б намалювала
А словом малювати//не маю сили



ІІ. Небесна
Муза
Металевою фарбованою трубою
Повзе мій зір поволі
До маленького віконця
З трухлявими старими рамами

Воно зі скрипом відчиняється
І вилітає з нього жінка
Така чорнява і готична жінка
З алюмінієвою каструлею

Туди злітаються небесні птахи
Шурхочуть крилами, туркочуть
Стукочуть дзьобом об метал

А жінка відхиляє штору
Всміхається їм лагідно
І поринає назад//в свою оселю